Для того, щоби вивчення було найбільш ефективним,

учень повинен самостійно відкрити настільки велику частину виучуваного матеріалу, наскільки це за цих обставин можливо.

Д.Пойа

Сучасний урок — це далеко не одноманітна та єдина структурно-змістова схема. Тому кожний кон­кретний учитель визначає для себе ті форми роботи, які для нього найприйнятніші, відповідають тій парадигмі, якій він віддає перева­гу в роботі. Саме урок — те місце, де відбуваються основні процеси навчання, виховання й розвитку особистості.

Урок — це логічно закін­чений, цілісний, обмежений певними   рамками   відрізок навчально-виховного процесу. Водночас — це дзеркало за­гальної педагогічної культури вчителя, мірило його інтелекту­ального скарбу, показник його кругозору, ерудиції.

За попередні роки змінилося багато педагогічних цінностей. З'явилися не тільки нові завдан­ня, а й нові засоби навчання. Головне, що сьогодні урок роз­глядають не тільки як діяльність учителя чи як форму навчання, а й як діяльність учня, інакше ка­жучи, вміння.

У методичній літературі визна­чають чотири блоки вимог до су­часного уроку: загальнопедагогічні вимоги, дидактичні вимоги, психо­логічні вимоги, гігієнічні вимоги.

Перший блок. Загальнопеда­гогічні вимоги.

 • Пріоритет особистості учня в організації освітнього процесу.

 • Урахування вікових та інди­відуальних особливостей учнів.

• Орієнтація на процес на­вчання.

• Тривимірне навчання.

• Створення емоційно-акту­ального тла навчання.

• Педагогічний такт і культура мови;

• Пізнавальна самостійність учнів.

• Чітке визначення освітніх, виховних і розвивальних завдань Уроку.

Другий блок. Дидактичні ви­моги.

• Раціональне використання кожної хвилини уроку.

• Раціональна єдність словес­них, наукових і практичних мето­дів навчання.

• Використання активних ме­тодів навчання.

• Зв'язок з раніше вивченим досвідом, набутим учнем.

• Формування умінь учнів са­мостійно здобувати знання й за­стосовувати їх практично.

• Індивідуалізація, диференці­ація та інтенсифікація навчально­го процесу.

• Використання сценарних варіантів уроку, які є носіями інформації.

• Створення умов для успіш­ного навчання учнів.

• Чітке формулювання освітніх завдань загалом і складових еле­ментів, їх зв'язок з розвивальними і виховними завданнями.

• Вибір форм організації, що забезпечує максимальну самостій­ність у навчанні учнів.

• Реалізація на уроці всіх ди­дактичних принципів.

• Організоване закінчення уроку.

• Здійснення міжпредметиих зв'язків.

• Врахування принципів дифе­ренціації та індивідуалізації

блок. Психоло­гічні вимоги.

• Урахування психоло­гічних особливостей кожно­го учня.

• Нормальний психоло­гічний стан і стійкий настрій учителя та учнів.

• Вимогливість і доброзичли­вість учителя та учнів.

    • Педагогічна етика і психоло­гічний такт.

Четвертий блок. Гігієнічні ви­моги.

• Дотримання температурного режиму.

• Нормативність освітлення класного приміщення.

• Провітрювання*

• Відповідність шкільних ме­блів вимогам нормативів.

• Чергування видів навчальної роботи.

• Запобігання перевантажен­ню, стомлюваності школярів.

До необхідних компонентів су­часного уроку можна також відне­сти організаційну, психологічну, виховну та санітарно-гігієнічну складові уроку. 

Організаційна складова уроку

Організація уроку є одним з основних аспектів.

Мета організації полягає в за­безпеченні успішної реалізації змісту та завдань навчання, умов для ефективної взаємодії вчителя та учнів у навчально-виховному процесі.

Організація педагогічної ді­яльності вчителя на уроці перед­бачає: постановку доцільної та ра­ціональної мети і завдань навчан­ня; мотивацію спільної діяльності учнів та вчителя; планування, нор­мування, діагностування, прогно­зування, стимулювання, контроль і корекцію процесу навчання та його результативності; викорис­тання раціональної та ефективної технології навчання.

Організаційний аспект уроку характеризується його основними компонентами:

• структура уроку;

• організація навчального матеріалу;

• організація педагогічної ді­яльності вчителя та навчально-пізнавальної діяльності учнів;

•   організація   навчально-матеріального забезпечення та технічного оснащення уроку;

• використання часу на уроці. Учені та практики вирізняють два аспекти організації: впорядко­ваність та спрямованість. Упо­рядкованість визначається кількісно як величина організованості сис­теми, тобто її певний стан. Спрямо­ваність характеризує відповідність чи невідповідність організації умо­вам навколишнього середовища. З погляду забезпечення впорядкова­ності уроку, організація передбачає раціональність його структури в цілому і структурних компонентів зокрема; педагогічної діяльності вчителя, навчально-пізнавальної ді­яльності учнів, взаємин між ними; матеріально-технічне оснащення уроку, раціональне використання часу на уроці.

У типовому комбінованому уроці основними структурними компонентами є:

 • перевірка домашнього завдання;

 • актуалізація опорних на­вчальних досягнень учнів;

 • вивчення нового матеріалу;

 • контроль та корекція нав­чально-пізнавальної діяльності учнів та її результативність;

• підсумки уроку;

• домашнє завдання.

Незалежно від специфіки струк­тури уроку, його організаційний аспект включає: організацію пере­вірки домашнього завдання; по­становку проміжних завдань і за­вдань навчання; організацію зміс­ту навчального матеріалу; органі­зацію спільної діяльності вчителя та учнів; навчально-методичного забезпечення уроку; забезпечення оптимального дозування витра­ти часу на кожний структурний компонент уроку і вид навчально-пізнавальної діяльності учнів.

Стосунки між учителем і учнем встановлюються як суб'єктно-суб'єктні. За цих умов учень висту­пає як активна діяльнісна одиниця навчально-виховного процесу — суб'єкт і замовник знань, тобто як індивід, якому притаманні індиві­дуальні особливості (темперамент, пам'ять, мислення, уява, потреби, соціальна орієнтація), інтереси та запити.

Система параметрів, що ха­рактеризує організацію закріп­лення, систематизації та уза­гальнення знань учнів:

• постановка та реалізація мети і завдань закріплення, системати­зації, узагальнення знань учнів;

• визначення в змісті навчаль­ного матеріалу основного, істот­ного, що підлягає закріпленню, систематизації та узагальненню;

• навчально-матеріальне забез­печення, закріплення, системати­зація та узагальнення знань учнів (наочність, роздатковий дидак­тичний матеріал, ТНЗ, реактиви тощо);

• забезпечення оптимальної працездатності учнів у процесі закріплення, систематизації та. узагальнення знань (зміна видів діяльності, психологічна розряд­ка, фізкультхвилинка, музична пауза);

• забезпечення раціональної організації зворотного зв'язку в процесі закріплення, систематиза­ції й узагальнення знань учнів;

• організація контролю та ко­рекції знань учнів у процесі їх закріплення,  систематизації  й узагальнення;

• взаємозв'язок закріплених, систематизованих та узагальне­них знань учнів з домашнім за­вданням.

Психологічна складова

Психологічна складова уроку базується на таких тезах:

• Урок проводять не заради самого уроку, а заради того, щоб впливати на особистість учня (формувати інтелектуальні, мо­ральні та інші риси особистості).

• Зміни в структурі особистос­ті відбуваються лише тоді, коли учень діє за внутрішнім покликан­ням, а звідси висновок: учителеві необхідно стимулювати пізнаваль­ну активність та інтереси учня.

• Виховуючи, навчання не можна зводити до виховних мо­ментів уроку; всі елементи уроку мусять бути виховними за своєю суттю.

•  Центральний компонент будь-якого уроку — організація пізнавальної діяльності учнів, де провідними пізнавальними проце­сами є мислення та уява.

• Успіх навчання залежить не тільки від зовнішніх чинників (зміст, методика, майстерність учителя тощо), а й від внутрішніх умов, тобто індивідуально-психо­логічних особливостей учнів.

Отже, з позицій психологічної складової уроку, сучасний урок має враховувати: психологічну мету, стиль уроку, організація пізнавальної діяльності учнів, організованість учнів та врахуван­ня їхніх вікових особливостей.

Виховна складова уроку

Системний підхід як методоло­гічна основа організації виховання учнів на уроці передбачає:

• постановку виховних мети і завдань на уроці;

• виявлення та раціональну ре­алізацію виховного потенціалу на­вчального матеріалу;

• визначення комплексу до­мінуючих компонентів виховної системи і зосередження пере­важної уваги на ньому в процесі навчання;

• визначення та використання педагогічного доцільного ком­плексу принципів/виховання, оптимальних шляхів її реалізації;

• вибір і використання ефек­тивних методів впливу на особис­тість учня в процесі навчання;

• забезпечення взаємодії вну­трішніх і зовнішніх чинників ви­ховного впливу на учнів;

• раціональність управління виховним процесом на уроці;

• оцінка ефективності вихо­вання учнів на уроці, концепції -змісту, форм і методів виховання учнів у процесі навчання.

До основних компонентів ви­ховного аспекту уроку належать:

національне, моральне, розумове, трудове, фізичне, естетичне, еко­номічне та валеологічне вихован­ня.

Санітарно-гігієнічна складова уроку

На санітарно-гігієнічний аспект уроку впливають не лише чинники безпосередньо самого уроку, його зміст і методики навчання, а й ба­гато інших зовнішніх чинників, які тією чи іншою мірою вплива­ють на його якість та зумовлюють її. До таких належать:

• гігієна навчальних примі­щень, праці вчителя та учнів;

• фізіологічно-гігієнічні передумо­ви організації процесу навчання;

• організація та зміст гігієніч­ного навчання й виховання учнів;

• запобігання перевантажен­ню, стомлюваності школярів.

Розумове виховання учнів у процесі навчання

Розумове виховання — один із основних компонентів виховного аспекту уроку. Воно передбачає набування знань і формування на­укового світогляду, розвиток піз­навальних і творчих здібностей, вироблення культури розумової праці, виховання інтересу й по­треби в розумовій діяльності, у постійному збагаченні науковими знаннями, застосуванні їх на прак­тиці.

Розумове виховання не зво­диться до накопичення певного обсягу знань. Процес здобуття знань стає чинником розумового виховання лише за умови, коли набуті знання трансформуються в особисті переконання, стають духовним багатством людини, яке відтворюється в її житті та праці, в соціальній активності та інтересах.

Мета розумового виховання — розвиток творчих здібностей учнів та формування світогляду.

Основні завдання розумового вихованням

• розвиток мислення, уміння пояснювати суть явищ та вико­ристовувати їх у практичній ді­яльності;

• забезпечення гармонійної єдності розвитку мислення, почут­тів, волі та діяльності;

• розвиток та формування до­слідницьких умінь (спостережен­ня, аналіз, синтез, узагальнення, проектування, прогнозування, мо­делювання тощо);

в розвиток допитливості, по­тягу до знань;

• формування в учнів уміння активно сприймати світ, керувати­ся в практичній діяльності власни­ми переконаннями.

Серцевиною розумового ви­ховання є формування світо­гляду. Формування наукового світогляду залежить від того, наскільки глибоко усвідомлю­ють учні провідні ідеї основ наук. Ознаками сформованості світогляду є вміння учнів дово­дити, стверджувати, відстоюва­ти свою позицію. Отже, основ­ними  структурними  компо­нентами світогляду є наукові знання (об'єктивний чинник), погляди, переконання, ідеали (суб'єктивні чинники).

Дидактичні та виховні умови, що сприяють переведенню знань учнів у погляди, переконання, іде­али, такі:

• глибока наукова доказо­вість, логічна переконливість і несуперечливість усіх теоретич­них висновків і фактів світогляд­ного характеру;

• надання навчанню високого ідейно-політичного спрямування;

• дотримання принципу істо­ризму під час вивчення програм­ного матеріалу;

• розвиток пізнавальної ак­тивності й самостійності учнів у процесі навчання та в позаурочній діяльності;

• збудження емоційного став­лення учнів до теми, яку вивчають на уроці;

• тісний зв'язок навчання з життям, залучення учнів до актив­ної трудової діяльності;

• залучення учнів до суспіль­не корисної праці;

• особистісні риси вчителя, його погляди та переконання.

До системи оцінних параме­трів розумового виховання учнів ми відносимо:

• знання вчителем суті, мети, завдань та принципів розумового виховання учнів;

• виявлення та реалізація по­тенціальних можливостей змісту навчального матеріалу для розу­мового виховання учнів (розвитку мислення, уяви та інших психіч­них процесів);

• зміст та методи формування в учнів поглядів, переконань, ідеа­лу на підставі на підставі набутих на уроці знань з основ наук;

• забезпечення на уроці дидак­тичних та виховних умов переве­дення знань учнів у погляди, пере­конання, ідеали;

• залучення талановитих та обдарованих учнів до поглибленого вивчення окремих предметів, курсів, спецкурсів, факультативів, предметних гуртків;

• сформованість «інтелекту­ального фону» класу, де куль­тивуються знання та самостійна творчо-пошукова, навчально-піз­навальна діяльність учнів;

• інтеграція змісту окремих на­вчальних предметів як важливий чинник формування в учнів мате­ріалістичного світогляду.

Пам'ятка вчителю щодо підготовки та реалізації організаційного аспекту сучасного уроку

Організація структури уроку:

• чітко визначити структур­ні компоненти уроку залежно від його типу;

• продумати організацію кож­ного структурного компонента уроку, визначивши його місце в загальній композиції уроку, про­міжні завдання, зміст, методи і за­соби навчання;

• відібрати для кожного струк­турного компонента уроку адек­ватні форми організації навчально-пізнавальної діяльності учнів;

• забезпечити мобілізацію інте­лектуальних, фізичних та емоцій­них ресурсів суб'єктів навчально-виховного процесу на кожному етапі уроку.

Організація навчального ма­теріалу:

• підібрати (розробити) на­вчальний матеріал, що відповідає темі, меті та завданням уроку;

• здійснити логіко-структур-ний аналіз змісту теми, з'ясувавши її дидактичні та методичні особли­вості;

• ранжирувати та структурувати навчальний матеріал для уроку в цілому і на кожний його етап зокрема;

• визначити в змісті навчаль­ного матеріалу основне, істотне, що підлягатиме обов'язковому засвоєнню;

• визначити в змісті дидактич­ного матеріалу описувальну, по­яснювальну інструктивну інфор­мацію;

• унормувати навчальний ма­теріал для уроку в цілому та кож­ного його структурного компонен­та за змістом, обсягом, часом;

• здійснення міжпредметних зв'язків;

• врахування принципів дифе­ренціації та індивідуалізації;

• визначити зміст та обсяг до­машнього завдання, відповідний темі уроку.

Організація педагогічної ді­яльності вчителя та навчально-пізнавальної діяльності учнів пе­редбачає:

• наявність поурочного плану, класного журналу, учнівських зо­шитів, підручника, словників, до­відкової літератури, навчальних посібників, комплектів роздаткового дидактичного матеріалу;

• відповідність змісту педаго­гічної діяльності вчителя постав­леним меті й завданням уроку;

• раціональна постановка вчи­телем мети і завдань діяльності, сприйняття й осмислення їх учня­ми, спрямування навчальної діяль­ності та досягнення мети;

• мотивація наступної спіль­ної діяльності вчителя та учнів на уроці;

• планування, нормування, конструювання, прогнозування діяльності вчителя та учнів на уроці;

• озброєння учнів раціо­нальними способами навчально-пізнавальної діяльності;

• контроль, самоконтроль, вза­ємоконтроль та корекція діяльності вчителя й учнів, її результативність;

• наявність навчальних матері­алів різного рівня складності, за­вдяки яким учень має можливість обрати свій рівень;

• обладнання робочих місць учителя та учнів відповідно до стандартних гігієнічних вимог і вимог ергономіки (зручності та швидкодії у використанні);

• раціональний розподіл та використання часу на окремі види діяльності вчителя та учнів на уроці.

Організація навчально-мето­дичного забезпечення та осна­щення уроку:

• обладнання уроку (наявність на робочих місцях учителя та учнів підручників, іншої навчально-методичної літератури, навчально­го приладдя), роздаткового дидак­тичного матеріалу, інструктивних карток тощо;

• оснащення уроку необхід­ною та достатньою наочністю, ТНЗ, аудіовізуальними засобами, комп'ютерами;

• організація діяльності учнів-помічників учителя (лаборанта, демонстратора, консультанта).

Раціональність витрат часу на організацію праці вчителя та учнів на уроці передбачає:

• вчасний початок уроку;

• оптимальність витрат часу на взаємне привітання, перевірку від­сутніх учнів, огляд санітарного ста­ну класу та зовнішнього виду учнів;

• витрати часу на «входження» в навчальну працю;

• чітке дозування та корек­ція витрат часу на окремі етапи уроку;

• витрати часу на окремі види педагогічної діяльності вчителя (організаційну, навчальну, стиму­ляційну, контрольну);

• витрати часу на окремі види навчально-пізнавальної діяльності учнів (організацію, планування, нормування, творчу самостійну діяльність, практичну діяльність тощо);

• вчасне завершення уроку, за­безпечення організованого відпо­чинку учнів на перерві, провітрю­вання класного приміщення.

Вимоги до сучасного уроку

1. Знання об'єктивних законів психології навчання й принципів дидактики (науковості, систе­матичності та послідовності на­вчання, наочності та доступності, свідомості та активності, міцнос­ті та ґрунтовності знань, індиві­дуального підходу в навчанні).

2. Високий рівень науковості, тобто відповідність змісту уроку сучасних досягнень науки і про­цесу навчання — останнім до­сягненням педагогіки, психології навчання.

3. Систематичний і цілеспря­мований контроль за якістю знань учнів, вироблення навичок та вмінь, за оцінюванням знань учнів.  

4. Чітка дидактична цілеспря­мованість. Учні повинні знати як головну мету уроку, так і конкрет­ну мету кожного виконуваного за­вдання.

5. На основі сформованих знань, умінь та навичок учнів учи­ти їх використовувати раціональні способи пізнавальної та практичної діяльності, формувати у школя­рів культуру праці, вміння вчитися (самостійна робота з підручником, книгою, довідковою літературою, складання простого і розгорнуто­го плану, тези, конспект, доповідь, працювати за інструкцією, само­контроль).

6. Чітка структура уроку, що визначається змістом навчання, дидактичною метою, рівнем під­готовленості учнів, засобами та методами навчання, вимогами гігієни розумової праці та психо­логії навчання.

7. Педагогічна доцільність добору різноманітних засобів і прийомів навчання для уро­ку в цілому і для кожного його етапу, що забезпечує активну пізнавальну діяльність учнів;

відповідність методів навчання дидактичній меті, віковим осо­бливостям учнів і рівню їхньої теоретичної та практичної під­готовленості. Широке засто­сування проблемного, дослід­ницького методів навчання.

8. Нестандартні форми прове­дення уроку і заходи, які сприя­ють їх впровадженню.

9. Здійснення міжпредметних зв'язків.

10. Врахування принципів ди­ференціації та індивідуалізації.

11. Дотримання вимог гігієни розумової праці учнів і шкільної гігієни. Запобігання переванта­женню, стомлюваності школя­рів.

12. Створення оптимального психологічного режиму на уро­ці (атмосфера доброзичливості, взаєморозуміння, довіри, всебіч­ного заохочення пізнавальних зусиль учнів).

13. Дотримання технологіч­них вимог (робоче місце вчителя та учня, мобілізуючий початок уроку, раціональне використан­ня класної дошки, наочності, технічних засобів навчання, чіт­ке дозування навчальної праці на кожному етапі уроку з урахуван­ням індивідуальних можливос­тей учнів).

14. Культура вчителя, широ­кий діапазон його знань, інтелек­туальний рівень.

15. Результативність уро­ку (ступінь досягнення мети, якість знань та рівень сформованості умінь і навичок, пози­тивні зміни в розвитку і вихо­ванні учнів).

Проблеми уроку

1. Тематичний принцип підго­товки і проведення уроків:

• постановки дидактичних, розвивальних і виховних завдань до всієї теми;

• визначення опорних знань, умінь і навичок;

• структурування навчального матеріалу з метою використання його для реалізації розвивальних завдань.

2. Диференціація навчально-виховного процесу:

• поділ класу на динамічні гру­пи за рівнем розвитку учнів;

• диференційована допомога учням під час сприймання нових знань, формування практичних умінь і навичок;

• ускладнення або послаблен­ня змісту навчального матеріалу (організація навчання в зоні най­ближчого розумового розвитку);

• перерозподіл часу на засво­єння матеріалу залежно від рівня розвитку учнів групи;

• диференціація домашніх за­вдань, контрольних робіт.

3. Об'єктивність оцінювання знань.

4. Використання методів і при­йомів інформаційно-пошукового типу засвоєння знань.

5. Лекційно-практична форма занять у старших класах.